|
Один наш земляк гостював у тещі й жінки (і таке буває) на Луганщині. До них зайшла сусідка, вчителька української мови місцевої школи. По радіо йшла передача про мову. Просили надсилати запитання для конкурсу. Земляк запропонував спитати у слухачів, що таке "потапці". Сусідка здивувался:" А що воно таке?" А повинна б була знати, бо І.П. Котляревський в "Енеїді", перелічуючи українські народні страви, згадує й потапці. Очевидно, саме з Полтавщини оці потапці причимчикували на Кубань. То що ж воно?. Це проста селянська страва з сухарів. Перший різновид - сухарі заливають кисляком, ждуть, поки вони набубнявіють, і страва готова. Другий - сухарі заливають теплою кип'яченою водою,ждуть, поки розкиснуть, але не розпливуться, зливають зайву воду, посипають товченим часником і поливають олією. Тобто, готують так, як і пампушки з часником.
|
|
Бурановские бабушки из маленькой Удмуртии дали фору на Евровидении! Кстати, я не знаю, у кого первое место и не очень хочу знать - для меня второе место у бабулек - победа из побед! С такой высокой трибуны они явили миру другую Россию, которую доселе в мире или не знали, или не замечали. Всё же Кубанский хор с его многочисленными поездками "за бугор" подскочил высоко во многом благодаря Украине и её первому президенту п. Л. Кравчуку. Бабушки ж - явление чисто российское, они любимицы всей страны и слава Удмуртии. Увы, на Кубани практически не фольклорных коллективов - ни бабушек, ни дедушек. Многочисленные казачьи хоры вторят государственному, исполняют все песни, но, в большинстве своём, мало внимания уделяют фольклору и певческим традициям своей станицы.Очень мого наигранности и дубляжа Захарченкова хора, хотя сам Виктор Гаврилович постоянно говорит, что повторять за ним не нужно - надо быть самими собою. Спасибо огромное бабушкам за то
...
Читати далі »
|
|
Це жартівлива пісня, яку я ніде і ніколи не чув, крім як у колі своїх старих сусідів. Її співали на гулянках "наперемінку" між більш серйозними піснями. "Гайдук" - назва народного танцю. Оскільки тут чоловіка виставлено таким собі простеньким та безвільним дурнем, то дехто з дідів не дуже любив її. Дід Грицько Козак (той самий, що прожив із своєю бабою Килиною 77 років, а сам дотяг до 98-ми, під час співу, коли доходило до слів "Гоцки, гоцки, милко моя, оце гайдурище!", навперекір співав:"Гоцки, гоцки, дурка моя..."
Чоловік їде в поле,
Воли поганяє,
&nbs
...
Читати далі »
|
|
Смотрю, пост о мандрыках, обрядовом печенье, самый просматриваемый на сайте. Вероятно, это связано с поисками материалов по фамилиям Мандрика, Мандрыка (укр. Мандрика), Мандрик, Мавдрик, Мавдрык и т.п. По моему разумению, эти фамилии восходят к сущ. "мандри" (путешествие; бродяжничество) и глаголу "мандрувати". Т. е. "мандрика" - много ходящий, странник, бродяга. Но возможно и от названия обрядового печенья, изготавливаемого на Петра и Павла. Такое прозвище мог получить человек по какой-то оказии или сходству (сравните - Кныш, Бублык, Корж, Палянычка и т.д.). Похоже, что название выпечки также восходит к тем же существительному и глаголу, ведь мандрыки раздавались (в последнее время) пастухам, а ранее, возможно, всем, кто проходил через село, т.е. странникам, проводящим большую часть времени в степи, лесу, как и пастухи.
|
|
А оце вчора довідався, що якісь йолопи у Києві заснували товариство "Кубань з Україною", на меті у якого українізація Кубані та поступове відривання її від Росії. Ніякої публічної реакції з боку російського уряду досі не було. З цього приводу маю кілька запитань до російського уряду:
1) Чому досі нема реакції привселюдної?
2) Чи не трюк це російських спецслужб, щоб завтра - післязавтра знищити таких. як я, бо ті придурки кажуть, що в них на Кубані є глибоко законспірована агентура? Дуже це нагадує 1932-33 та міфічну "Спілку визволення України та Кубані".
А своїх читачів питаю :" Як ви думаєте, що це насправді - іграшки кіївських дядьків чи дешевий трюк ФСБ?" |
|
Цю ліричну пісню я дуже часто чув у дитинстві. Дівчина обіцяє стати на рушничок з тим, хто їй дістане золоте відерце, яке вона впустила у криницю - тобто вона обіцяє вийти за того заміж. На рушничок ставали молоді на вінчанні, а зрідка і зараз стають. Кожен рядок пісні повторюється.
Туман яром, туман долино'ю,
За туманом нічого не видно,
&nb
...
Читати далі »
|
|
По змозі відсьогодні згадуватиму й даватиму слова рідних народних пісень. Наші пісні - то бездонна криниця з чистою та свіжою водою. Хто пив з цього джерела, той має душу, хто не пив - сухий стовбур.Оцю пісню часто співали у нас. Добре пам'ятаю, як її витягувала моя родичка баба Галя (Ганна Афанасіївна) Юхименчиха (Буряківна), яка замолоду поїхала в Краснодар, але не забула жодного слова з жодної пісні.
Час додому, час,
Час і пора,
&
...
Читати далі »
|
|
Нижче даю відповідь п.Сочинцю на його пост на сайті TrueKuban, сторінка про можливе введення кубанського діалекта української мови до навчання у школі абощо. Ось його думки:"Но Вы же не будете утверждать, что кто то специфльно сидит и придумывает новые и новые диалекты? Они появляются совершенно случайно! В основном в среде мало грамотных людей! Например: как в русском так и в украинском языке существует более 100 тыс. слов! И их вполне достаточно, чтобы не придумывать новые названия одних и тех же предметов или действий! Грамотоному человеку это совершенно не нужно, он всегда найдёт нужное слово в своей памяти и применит его строго по назначению! А вот человек у которого словарный запас в его памяти ограничен, вынужден как то выходить из этого положения, и назвав предмет или действие как то по своему, вызовет или осуждение или восторг от услышанного нового слова от окружающих! Это новое слово высказанное случайно будет замечено окружающими, а дальше его поначалу будут употреблять
...
Читати далі »
|
|
Ну. ещё кратко о себе. В 2002 стал лауреатом конкуса минобразования РФ в области туристско-краеведческой работы с молодёжью за брошюрку викторин "Знай свой край". Наградой был диплом и указание местным органам повысить мне разряд. Тогда я впервые узнал, что у педагогов есть какие-то разряды. Потом помог местным учителям сделать двух победителей российских конкурсов по лингвистическому краеведению (2 и 3 места). Поскольку это было сделано втихую, то вышестоящие "товарищи" ничего не знают. Как раз в это время угораздило меня обратиться к нашему главе города Шварцману Н.И. с предложением написать что-то вроде станицеведния. Как это принято у лапотников, дорвавшихся до власти, письмо было спущено для ответа ниже. Отрицательный - это б мягко было сказано. Поскольку я в дело впутал учителей, то ответ за меня получили они, бедные. Начальница департамента образования Горячего Ключа Ольга Донченко опустилась до бульварной брани
...
Читати далі »
|
|
После мытарств В.А.Василенко перевёз архив к саратовским родственникам, а сам пошёл доживать в краснодарский стардом. В 2008 году он упокоился, заодно оставив в покое всех нас. В прошлом году встречает меня двоюродный внук покойного, сын племянника, и говорит:"Слушай, остались от деда библиотека большая и куча всяких записей, в основном, фольклор. Мне его всё хранить негде и в конце концов всё пойдёт прахом. Прийди посмотри, может, тебе что-то нужно или знаешь, куда его можно пристроить и забери. Пришёл. "Собрание народных сказок оставляю себе, а остальное смотри. А записи все на чердаке." Когда я стоял уже на лестнице, он предупредил:"Ты там сильно не пугайся, а то наш дед (отец хозяина) предусмотрительно в своё время гробов наделал, и один ещё ждёт своего хозяина. Так я туда папки и журналы сложил." Наверху, изымая документы из добротной дубовой домовины, про себя сказал:"Ну вот, Виктор Антонович, из г
...
Читати далі »
|