Сьогодні на 87-му році життя одійшов у світ інший мій земляк і сусід, корінний станишник, нащадок справдешніх козаків Іван Іванович Гнідий. Хлопцем у 1944-му його забрали на фронт, потім він служив надстроково в Українї, звідки привіз собі жінку (з Семенівського р-ну Чернігівської обл.). З 1952-го року безвиїзно жив у станиці Саратовській, працював на нафторомислах. Був балакучою, привітною людиною, багато переповідав за минульщину. До останніх днів не здавався підступній хворобі - розповідав, жартував, навіть у лікарні. Але та, що з косою, таки зітнула і його. Жодного разу не чув, щоб він говорив нерідною мово. Характерною рисою Івана Івановича було його відстоювання рідних прізвищ від спотворення та російщення. Зрадникам часто-густо говорив:"Шо ж ти, такий-сякий наробив - одказався од своєї рідної української фамилії? І шо -тобі получчало після того, як ти одвернувся од своїх дідів-прадідів?" Хай рідна жовта глина ляже легким пухом на його труну, яку незабаром спустять у яму поряд з сином та жінкою! Вічная пам'ять! |