Коли перебирав архів покійного професора В.А. Василенка, мого земляка, переді мною пройшла ціла валка тих "людей з народу", від кого протягом другої половини минулого століття було записано силу-силенну казок, пісень, приказок тощо. У всіх свої долі, проблеми, характери, але їх об'єднує не тільки світла пам'ять, любов до рідної народної творчості та гарні здатності до спілкування й оповідання, а, на жаль, і занедбаність та байдужість з боку тих, хто мав би піклуватися долями їхніми. Насамперед, йдеться про державу.Що ті вчені, що з них взяти - добре, що приїхали, знайшли ключик до людської душі та записали, а тим врятували від забуття безцінні скарби. І поїхали собі геть опрацьовувати польові записи. А от як на мій розсуд повинно бути далі. Якщо виявлено непересічного носія фольклорної та етнографічної інформації, потрібно було б поставити його на державний облік, а держава далі б турбувалася його життям-буттям. Особливо ж, ко ... Читати далі »