Я вам викажу один секрет. Ми. сільські кубанці, коли хочемо пригадати чиєсь ім'я, починаємо подумки "ходить по вулицях" і перебирати всіх людей, що "потрапляють по дорозі". Диви, на когось таки й натрапиш, кого звуть так саме, як і ту людину, про яку ви згадали. Інший раз так "попоходиш" і "попобігаєш", що аж упрієш. Але засіб дуже вірний, і кращого я не знаю. Але останнім часом і він "пробуксовує". Став помічати, що багато людей не знаю ні на ім'я, ні на прізвище, а тільки на обличчя. У чому тут справа? А справа у тому, що раніше більше спілкувалися, більше говорили "на людях" і, що саме важливе, частіше одне до одного зверталися по імені або, коли говорили про якусь третю особу, то теж часто згадували її ім'я. Тепер, у часи новітніх комунікаційних технологій, навіть, підходячи до двору, молодь не кличе друга або подругу, а викликає по телефону. І при цьому не називається ім'я. "Ну, что? Я уже на подходе! Давай, я возле калитки жду!" Не дуже відрізняється і спілкування "вживу" - тіж самі уривки сухих фраз, у багатьох "змащені" лайкою. Бува, стоїш поряд із співрозмовниками  і очікуєш, коли вони назвуться по імені. А дзуськи! А тепер, скажіть як по тих вулицях "бігати", коли вже мало кого знаєш по "званіях"?