Про Маша, Саша, Коля, Міша....По перше, це не повні імена, а лише пестливі. Це дуже довга пісня - російські вони чи ні. Ну, російські! Але б якби у Фаріонші був цар у голові, то вона б з дітками говорила так, як треба з ними говорити і при тому гладючи по голівці і цілуючи в чільця, а не казати, що в них неправильні форми імен і що з такими іменами краще їхати до Росії. І хоч би то було висловлене у будь-якій формі і з будь-якою інтонацією, все одно того зовсім не можна було говорити. Чи не можна ж було, приголубивши дітей і дізнавшися, що більшість - Свєти-Пєті, запитати:"Діти, а чи є у нас Орисі, Марічки, Петрики, Михайлики, Тарасики, ЮркИ?..Еге, є Марічка і Лесь! От які гарні імена!..А скажи, мені, дитино (до Марічки), як ти називаєшся по-дорослому, як ти пишешся?.. Гарна дівчинка, вона все знає - Марія! А скажи нам, Марічко, це тебе і в сім'ї саме так звуть, чи тільки в садку?..У родині! Ба, які в тебе, Марічко, гарні мама, тато й бабуся, що звуть таким пестливим нашим старовинним ім'ям!" (До Леся) "А ти, Лесику, як у документах по-дорослому пишешся?...Не знаєш? ( і при цьому обов'язково гладити по голівці - бо дитина ж!) А-а, он як - Олексій! (вихователька підказала). А хто ж, тебе , Олексію, у родині Лесем перший назвав? Тато! Ну,а ти шануєш свого тата? А маму? А бабусю маєш? Аж дві і два дідуся! Який ти в нас, Лесю, багатий! А чи знаєш, як звати бабусь і дідусів? Ба, діти який в нас Лесь гарний хлопець - він добре знає на ім'я всіх своїх родичів! А де ж мешкають твої старенькі? У Турці? А ти з татом та мамою часто їх відвідуєш? Щоліта! А ти в гори ходив? Ні? Ну, нічого, Лесику, трохи підростеш і обов'язково з татом або дідусями та стрийком сходите в гори і побачиш, які файні наші Карпати, найкращі у світі гори!"
А такички - що ж вона, вчена жінка, мати, напевно, накоїла! Сказала дітям, що в них неправильні, неукраїнські имена і що з такими іменами треба їхати до Москви. Та ні про яку Москву не можна й згадувати було, не можна приголомшувати діток було тим, що вони мають погані імена. Та й ще де це було сказане? Та у Львові. То де ж тоді українські діти мають правильні імена? Ну, так вийшло, що бистро вивітрилося з українських голів "рідне й питоме", але ж хіба таким робом це все можна повернути? А декому тільки й дай порвати горлянку, отож відразу справу було піднято на багнети. Звичайно, мене там не було, але ж ми всі добре знаємо, що диму без вогню немає. І, як це завжди буває, зразу наш "всесвіт" поділився на "їх" та "нас". На Стеців, Гриців, Миросів та Льош, Віть та Даш. Знов - "Не так тії вороги, як добрії люди!"
|