Нижче даю відповідь п.Сочинцю на його пост на сайті TrueKuban, сторінка про можливе введення кубанського діалекта української мови до навчання у школі абощо. Ось його думки:"Но Вы же не будете утверждать, что кто то специфльно сидит и придумывает новые и новые диалекты? Они появляются совершенно случайно! В основном в среде мало грамотных людей! Например: как в русском так и в украинском языке существует более 100 тыс. слов! И их вполне достаточно, чтобы не придумывать новые названия одних и тех же предметов или действий! Грамотоному человеку это совершенно не нужно, он всегда найдёт нужное слово в своей памяти и применит его строго по назначению! А вот человек у которого словарный запас в его памяти ограничен, вынужден как то выходить из этого положения, и назвав предмет или действие как то по своему, вызовет или осуждение или восторг от услышанного нового слова от окружающих! Это новое слово высказанное случайно будет замечено окружающими, а дальше его поначалу будут употреблять, как в воспоминании Этого человека, а потом постепенно распростронится за пределы этого круга лиц! Вот и всё! Но новое слово образовалось из за того, что человек, который впервые его произнёс, просто не знал слова обозначающее этот предмет или действие!"

     Пане Сочинець! Ну що Ви знов таке кажете?Ось такий всім добре відомий приклад. З хрещенням Русі на наші землі прийшла так звана церковнослов'янська мова. Вона так і не стала ні зрозумілою, ані рідною для широких кіл населення. Але ж вона при цьому виконувала роль державної мови, як би це зараз назвали. Сучасна російська літературна мова сформувалася в Москві та С.-Петербурзі у 18-му віці на основі московської говірки середньоросійського діалекту. Що ж виходить? Москва говорила на якомусь діалекті, а не на писемній мові держави і церкви - то що, це була суцільна безкультурщина? Далі.  У сучасному світі десятки прикладів, коли літературизовано діалекти, місцеві варіанти відомих світових мов: американо-канадська, австрало-новозеландська, ямайкійська англійська; квебекська французька; латиноамериканські кастільяно; бразільська португальська; більше десяти варіантів арабської. В Європі діалекти і варіанти німецької, італійської. іспанської літературизовано і ніхто їх носіїв не вважає дикунами. У Гамбурзі на місцевому дівлекті навіть театр працює. Німецька мова Швейцарії - то далеко не літературна мова Германії. То все некультурні люди? Який нам сенс хапатися за сучасну українську літературну мову, якщо ми не в Україні живемо і при цьому в нас своя літературна традиція. яка формувалася не відрубно від української материкової, але трохи осібно, осбливо після 1933-го?