У 1864 році з села Янківка Васильківського повіту Київської губернії на Кубань було переселено 17 родин державних селян. Всі вони прибули у новостворену закубанську станицю Псекупську, яку у 1867 р. перейменовано на Саратовську. Крім того, в станицю було переселено більше 200 родин козаків з прикубанських районів, серед яких значно переважали чорноморці, тобто етнічні українці.  Селян відразу ж перевели в козаків. Тому ж переселенці з Київщини швидко адаптувалися в етнічному плані, а в іншому, як і "старим" козакам,  було не так легко. Але за останніми даними, селяни були не з Янківки, яку пізніше пеейменували на Іванівку (мабуть, щоб "по-польському" не звучало!), а з сусіднього села Олійникова Слобода (в документах - "деревня Олейникова Слобода"). Ось прізвища тих не так вже й далеких наших предків: Войтенко (3 родини), Дробина ( у ст-ці - Драбинка), Казак (у ст-ці - Ко'зак) , Лазаренко. Строкоуз, Ткаченко (3 родини), Тимошек (у ст-ці - Тимошик) та його пасерб Криштопа, Федак, Хміль, Чорнобров (у ст-ці поділились на Чорнобров І Чорнобривець), Щербак (2 родини), Щербак (або Щербань). Чи була Олійникова Слобода тоді присілком Янківки?  Хтозна, з чого пішла плутанина. Саме село виникло, може, й раніше, але десь на початку 19 століття один з Ткаченків зробив олійницю та почав бити олію. Його прозвали Ткаченком-Олійником. Це тому, хто не вірить, що були подібні подвійні прізвиська та прізвища, коли друге, нове, чіплялося до старого, дуже поширеного у даній місцевості і характеризувало його нинішню діяльність або якісь нові ознаки. Слободу назвали ж таки Олійниковою, бо для людей важливим було саме друге прізвисько і те, що цей дядько, записаний у паперах Ткаченком,бив олію, а не ткав. Згодом цим промислом стали займатися й інші односельці. Сьогодні на гербі села - соняшник на зеленому полі, з якого падає крапля золотої олії на такий же золотий низ. Цікаво прослідити, чи не було серед переселенців на Кубань нащадків того Ткаченка-Олійника?