Це мій пост на одному з українських сайтів
На одному з російських антропонімних форумів мені раз-позраз закидають, що я не фахівець з мовних питань, не вивчаю походження прізвищ та їхню історію в архівних джерелах тощо. Але це реакція опонентів на мої дорікання, що для того, щоб тлумачити українські прізвіща, треба щонайменше знати мову. Ну, й на те, що я "такий розумний знайшовся" ні де-небудь, а на Кубані. Отож, уже вкотре, добре придивився до документів 18-19 століть, і от що побачили мої очі. Аж до середини 19 століття, навіть до середини 1860-х рр. усіх жінок записано жіночими формами прізвищ: Галаганка, Подопригориха, Мисникова, Беланша (Биланша) й т.п. Звичайно, по різних реєстрах, списках найчастіше проходили чоловіки, а жіноцтво було записано так:"И его жена Горпина, дочери Татиана, Анна, родственница (мабуть, теща - Ю.Ш.) Домникия". І тільки коли це була вдова-господиня, тоді перелік починався десь так:" Вдова Мотрона Лубенчиха, её сьін..." Це сухі історичні документи. Тепер погортаємо наших класиків 19-поч.20 віків. Нечуй-Левицький, "Кайдашева сім'я". Жодного разу автор не назвав якусь жінку "Кайдаш, Балаш, Соловейко" абощо. Тільки жіноцькі, дівоцькі Кайдашиха, Солов'їха, Балашиха, Балашівна й далі. Тепер підойдімо до мапи! Форми прізвищ для жінок є майже у всіх сусідів України: росіян, литовців, латишів, поляків (більшість прізвищ), словаків, чехів, болгарів, македонців, греків. Чому у нас так склалося, що до часу ми їх начеб мали, а тепер їх вовк з'їв? На мою думку, відбулося от що. До якоїсь пори наші ( і не наші) писарчуки вважали за нормальне нотувати народні форми українських прізвищ, насамперед парубоцькі (на -енко і -ук) та жіноцькі. Після того, як по скасуванню кріпацтва майже все російське населення одержало прізвища, то суто російська жіноцька форма на -а (-ова, -єва, -іна тощо) спантеличила наших писарів, бо від Коваль, Коваленко, Ковальчук такого не утвориш. А у Росії-Московщині також у народі побутували форми на -иха, але тепер їх було відкинуто. І начеб стали вони "некультурними". І так, і сяк тупцювало російське, а найбільше - малоросійське писарство, аж поки дотупцювалося до того, що ніяких жіноцьких форм від переважної більшости українських прізвищ утворювати не стало (крім прикметникових Біла, Полянська, Важка й т.п.). І відмінювати переважне число наших прізвищ у російській мові не можна. Тобто, російська мова сприймає українські прізвища як іноземні, несвої. То для нас не біда! Лихо в тому, що українська мова до свого підходить з позиченим розумом. На сьогодні ми маємо абсурдну ситуацію - утворюємо жіноцькі форми від несвоїх російських прізвищ (і це нормально, бо вони близькі ще й до того й українські подібні антропоніми є) і не маємо таких форм для своїх питомих прізвищ! І, мабуть, сьогодні вже нічо' не вдієш - спробуйте когось записати Дмитренчихою або Шиянкою! На мій розсуд, саме оце і є справжні русизми. Які ваші думки щодо цього, панове? |
