У 39-му числі відомої російської газети "Аргументы и факты" за цей рік в кубанській вкладці опубліковано статтю якогось Васільєва "Почему на Кубани не балакают". Після деяких розвідзаходів удалося з'ясувати, що це курянин, аспірант "відомого кубанського історика" Матвєєва. Там таке заглиблення в історію, такий науковий підхід! Зупинімося на тому, що найбільше цікавить нас - прізвищах. Пан майбутній "кубановед" з захватом розповідає, як наприкінці 19 ст. місцева аристократія почала русифікувати "балачкові прізвща". І от треба ж було тому Васільєву учепитися за приклад з якимось полковником Чугуном, що взяв та й переписався на "Чаун". Такий баляндрас він вичитав десь у спогадах кубанського українського діяча Степана Ерастова. Начебто ж Ерастов позавіч лаяв такого-сякого Чугуна/Чауна за те, що поміняв споконвічне козацьке прізвище на якесь недоречне, аби тільки звучало по-іноземному. Так-от, на нашу теперішню думку, тутечки таки вгепалися обидва - і наш Ерастов, і не наш Васільєв. По-перше, знати б тому Васільєву, що Степан Ерастов - "спогадковий малорос"-катернодарець. Він чув рідну мову лише в дитинстві, а виріс у здебільшого російськомовному оточенні. Отже, коли пішла в Європі індустриалізація та увійшло до активного обігу слово "чавун" для означеня сплаву та посуду, Ерастов жив у місті, яке українською мовою вже мало говорило. Ну, не знав Степан Іванович, що по станицях та хуторах вимовляли "чаун". Та й того вищеозначеного полковника він не знав близько, то й не міг знати, чим була викликана зміна прізвища. Може, то було, навпаки, повернення обличчям до народу. По-друге, радив би п.Васільєву знати проблему, за яку береться теревенити, хоч трохи краще. |
