Вчора сусіда-черкесанка розповідала про те та про се і згадала, як вони з бабою, яку вона доглядала, заходилися готувати мандрики. Судячи з оповіді, то насправді були потапці - розмочені сухарі, помащені олією і посипані товченим часником."Хто тобі сказав, що це мандриками називається?" Відповідь:"А ето така-то така навчила (назвала стару тутешню вірменку, вже давно покійну). Ето армянское названіє."Заперечую:"Ніяке воно не вірменське, а нашенське, а Х-янша, давно тут жила, отож і перейняла од когось." Але вже давно помітив, шо доводити свою правоту у подібних випадках або важко, або неможливо. Завдяки політики роблення з нас пришелепкуватих хохлів, яким максимум що дозволяється - вирядитися в "казаков, у "нових кубанців" склався стереотип, що ні мови, ні звичаїв, ні кухні у нас нема.З нами не рахуються і всіляко намагаються нас менторськи навчати. Колись раніше в колі адигейців обмовився, що їхня назва "сирнеч" не що інше, як засвоєне українське "сірник"."А-а, раз і по-украінски почті так, то, наверняка ето турецкое слово."Я усміхнувся:"Ну а "баткєль" - тоже турецкое слово?" Так черкеси у 18-19 вв. називали козаків-чорноморців. Всі стверджують, що слово походить від нашого "батько". "Нет, баткель - от "батькі". Ну й слава богу, хоч так! А мандрики - це стародавнє обрядове наше печиво, яке готували на Петра й Павла. Напередодні цього свята дамо пару рецептів.