У 1864 році з села Янківка Васильківського повіту Київської губернії на Кубань було переселено 17 родин державних селян. Всі вони прибули у новостворену закубанську станицю Псекупську, яку у 1867 р. перейменовано на Саратовську. Крім того, в станицю було переселено більше 200 родин козаків з прикубанських районів, серед яких значно переважали чорноморці, тобто етнічні українці.  Селян відразу ж перевели в козаків. Тому ж переселенці з Київщини швидко адаптувалися в етнічному плані, а в іншому, як і "старим" козакам,  було не так легко. Але за останніми даними, селяни були не з Янківки, яку пізніше пеейменували на Іванівку (мабуть, щоб "по-польському" не звучало!), а з сусіднього села Олійникова Слобода (в документах - "деревня Олейникова Слобода"). Ось прізвища тих не так вже й далеких наших предків: Войтенко (3 родини), Дробина ( у ст-ці - Драбинка), Казак (у ст-ці - Ко'зак) , Лазаренко. Строкоуз, Ткачен ... Читати далі »

Я вам викажу один секрет. Ми. сільські кубанці, коли хочемо пригадати чиєсь ім'я, починаємо подумки "ходить по вулицях" і перебирати всіх людей, що "потрапляють по дорозі". Диви, на когось таки й натрапиш, кого звуть так саме, як і ту людину, про яку ви згадали. Інший раз так "попоходиш" і "попобігаєш", що аж упрієш. Але засіб дуже вірний, і кращого я не знаю. Але останнім часом і він "пробуксовує". Став помічати, що багато людей не знаю ні на ім'я, ні на прізвище, а тільки на обличчя. У чому тут справа? А справа у тому, що раніше більше спілкувалися, більше говорили "на людях" і, що саме важливе, частіше одне до одного зверталися по імені або, коли говорили про якусь третю особу, то теж часто згадували її ім'я. Тепер, у часи новітніх комунікаційних технологій, навіть, підходячи до двору, молодь не кличе друга або подругу, а викликає по телефону. І при цьому не називається ім'я. "Ну, что? Я уже на подходе! Давай, я возле калитки жду!" Не дуже відрізняється і спілкування "вживу" - ті ... Читати далі »

Не могу найти ничего вразумительного и более или менее достоверного о происхождении фамилии Таран, очень распространённой и в Украине, и на Кубани, а, следовательно, во всей России и мире. Тот факт, что прозвище было очень популярным в Запорожской Сечи, наводит на размышления, которыми я скоро поделюсь. Но, увы, это будет лишь осторожная авторская версия. То же самое скажу о Бойко с той разницей, что это самая известная космополитичная украинская фамилия - от Закарпатья до Тихого океана. Всё это говорит о том, что с полной уверенностью о происхождении фамилий и других имён собственных можно говорить лишь при наличии достовернейших документов или присутствуя в нужный момент в нужном месте.

Поскольку на мой сайт трудно зарегистрироваться, а присутствие определённых категорий посетителей уже заметно, особенно земляков - саратовцев, горячеключёвцев, шабановцев и др. заметно, то можете обращаться ко мне по e-mail-y: yalmazov@bk.ru

Служило в одній "сухопутній" частині російського Чорноморського Флоту подружжя Біленків. А самі ж були родом з славного українського міста Запоріжжя. Свідоцтва про народження мали також українські радянські, тобто, де записано на українській та російській мовах. А такички в нас тобі було склалося, що по-россійськи наші прізвища дещо русифікували. От і було у хлопця по-українському записано "Біленко", а по-російському - "Беленко". От уже не беруся судити, добре воно чи погано. І таких прикладів ой-ой як багато: Олійник/Олейник і Олийнык, Бабич/ Бабич і Бабыч, Олексієнко/Алексеенко і Олексиенко і т.п. І про це всі добре знають і в Україні-ненці незалежній і в матушці Росії. Воно б, може, і нічого, але народився у Біленків синок. Документи йому оформили отуто, звичайно, тільки російською мовою. Але невдовзі вернулися Біленки на батьківщину. Пішли робити українські документи на хлопчика. Записують - "Бєлєнко". Батьки за голови:"Що ви робите? Теп ... Читати далі »