|
Довольно значительный слой современного нашего топонимикона на Западном Кавказе, на юго-западе нынешнего Краснодарского края, имеет тюркское, а более конкретно, турецкое происхождение. Непосвящённые в историю объясняют это "прежним турецким владычеством, присутствием Османской империи" на этих землях. Но в большинстве случаев это далеко не так. Юрисдикция Турции над этими землями была во многом "липовой" - далее нескольких гарнизонов в Анапе, Суджук-Кале власть турок не распространялась, и всё зависело от благосклонности черкесских племён, преимущественно, натухайцев и шапсугов. Какого-то постоянного жилого турецкого населения здесь не было, турецкий язык среди адыгов-черкесов не был в ходу и, следовательно, он не оставил особых следов на карте. Разве что Суджукская коса в Новороссийске. После окончания Русско-Кавказской войны в мае 1864 года и после исхода большинства черкесов в пределы тогдашней Турции на эти земли начали переселя
...
Читати далі »
|
|
З НОвим Годом, Кубань, з НовИм Роком!
Поздравляю, вітаю тебе! І на все тпху- тпху- тпху і нівроку, Ми з тобою обоє рябе - Суєвєрні старі, забобонні, З нас сміються, глузують з обох, Ми ж ладошки складаєм, долоні У надєжді, в надії, шо Бог Поцілує в виски нас, у скроні І тебе, і мене - нас удвох! ....................................... З Новим Роком, Україно!! Де горілка? На столі? Наливаймо по чарчині, По такусінькій малій! Напиваймось та не дуже, Попереду - купа свят, Хто не встиг, той надолужить, Завітають брат та сват, Шурин, тесть, свояк, зовиця, Вуйко, стрийко та дідусь, Кум та кумця білолиця, Отоді вже й я нап'юсь! |
|
Всіх християн, хто святкує Різдво Христове за новим стилем вітаю з празником і бажаю для них здоров'я, щастя , спокою та добробуту на рік 2014 і наперед на все життя!
Звізда сіяє серед неба
І осяває Віфлеєм!
Бажаю всім, чого їм треба,
І щоб не відали проблем!
Любов хай душу огортає,
А тіло вкутує тепло!
Думок
...
Читати далі »
|
|
Дуже багато можна побачити на широчезних просторах інтернету. Коли цікавишся й займаєшся ономастикою почерез усяку волю доводиться тертися серед генеологів. Повідаю вам про деякі моменти аби ви не попалися (якщо це ще не сталося) в цупкі лабети деяких, так би мовити, генеологів. Найчастіше самі люди, що цікавляться своїм предками у запалі не помічають, як втягуються мимохіть в гру, наслідком чого є порожні або набагато спорожнілі гаманці. ПЕРША ПЕРЕСТОРОГА. Не будьте дуже затятими й загорілими і в якийсь момент зупиніться й задумайтеся - чи потрібно вам знати дуже глибоке своє коріння? Хороші, достовірні документи існують щодо 20 та ще так - 19-го століття. Далі часто-густо йде гадання на бобах - так чи не так, мої чи чужі, приїхали чи не доїхали тощо? Чи не краще було б зупинитися на 4-5 поколіннях і зібрати свідчення про тогочасне життя-буття у тому нас. пункті, про саме поселення, про господарство, мову, звичаї та ін.? Ніколи не
...
Читати далі »
|
|
Насамперед, треба сказати що всі незнайомі люди зверталися одне до одного на "Ви". Тільки доросла людина казала на дитину "ти". Діти на батьків, а й подавно на дідів та бабів, а часто-густо й на старших сестер-братів, і на всіх старших родичів казали "Ви". Дорослі у звертанні до знайомих однолітків могли дозволити вжити "ти", але до кумів, сватів та інших родичів та свояків щобільше "викали". Ще більше - при мові від третьої особи про когось зі старших, особливо батьків та ще старіших предків вживали множину:"Мої мама казали..." Отак, одна недавно приїхавша вчителька, розумна людина, українського коріння (з Поволжя), толерантна до мов, почувши вперше таке, хоч і зрозуміла, що то є особливість місцевого мовного етикету, наважилась підкусити:"А сколько их, мам, у тебя?" Відповідь була така:"Та одні, та й ті померли, от тому й "викаю", як і на живу "викала"!" Але ж що цікаво, ця сама вчителька вже на п ... Читати далі » |
|
Сьогодні на 87-му році життя одійшов у світ інший мій земляк і сусід, корінний станишник, нащадок справдешніх козаків Іван Іванович Гнідий. Хлопцем у 1944-му його забрали на фронт, потім він служив надстроково в Українї, звідки привіз собі жінку (з Семенівського р-ну Чернігівської обл.). З 1952-го року безвиїзно жив у станиці Саратовській, працював на нафторомислах. Був балакучою, привітною людиною, багато переповідав за минульщину. До останніх днів не здавався підступній хворобі - розповідав, жартував, навіть у лікарні. Але та, що з косою, таки зітнула і його. Жодного разу не чув, щоб він говорив нерідною мово. Характерною рисою Івана Івановича було його відстоювання рідних прізвищ від спотворення та російщення. Зрадникам часто-густо говорив:"Шо ж ти, такий-сякий наробив - одказався од своєї рідної української фамилії? І шо -тобі получчало після того, як ти одвернувся од своїх дідів-прадідів?" Хай рідна жовта глина л
...
Читати далі »
|
|
https://sites.google.com/site/skufesk/projects/adygejskie-familii
Связи с украинскими фамилиями (адыгизмы)
В заключение нельзя не сказать о странностях украинских фамилий, оканчивающихся на -ок, -ук, -юк, -ко. Такие окончания нехарактерны для других славян, что дало повод заподозрить здесь адыгейский субстрат.
По мнению Л. Лопатинского, украинское фамильное окончание "ко” происходит от адыгского къо (сын). [Интересно, что «сын» и «свинья» оба должны писаться къо, но произносятся по-разному - по мнению информатора, разница заключается в согласном, но не в гласных, и подтверждает, что правильное произношение: сын - къо и свинья - къхо]. Знаменитый гоголевский персонаж, Чичиков, также носит адыгскую фамилию (КIыкIыкъо - Чичко). Представляет также интерес кабардинская фамилия Гоголев. Возможна связь с термином хохол, который Ш. Ногмов уже сопоставлял с хъохъылI (отважный мужчина, или точнее: восхваляемый мужчина, где лIы - мужчина). ... Читати далі » |
|
Це мій пост на одному з українських сайтів
На одному з російських антропонімних форумів мені раз-позраз закидають, що я не фахівець з мовних питань, не вивчаю походження прізвищ та їхню історію в архівних джерелах тощо. Але це реакція опонентів на мої дорікання, що для того, щоб тлумачити українські прізвіща, треба щонайменше знати мову. Ну, й на те, що я "такий розумний знайшовся" ні де-небудь, а на Кубані. Отож, уже вкотре, добре придивився до документів 18-19 століть, і от що побачили мої очі. Аж до середини 19 століття, навіть до середини 1860-х рр. усіх жінок записано жіночими формами прізвищ: Галаганка, Подопригориха, Мисникова, Беланша (Биланша) й т.п. Звичайно, по різних реєстрах, списках найчастіше проходили чоловіки, а жіноцтво було записано так:"И его жена Горпина, дочери Татиана, Анна, родственница (мабуть, теща - Ю.Ш.) Домникия". І тільки коли це була вдова-го
...
Читати далі »
|
|
Это мои размышления по поводу довольно часто раздающихся критических высказываний о прогрессировании нашей, российской, малограмотности, нелюбви к русскому (и другим родным) языку и прочему.
Чаще всего в пример приводят Францию, Испанию, Италию и Великобританию. У нас же дошло до того, что при разящей безграмотности русскоязычного интернета, печатных изданий практически ликвидирован институт корректоров. Жадные издатели навешивают обязанности корректоов редакторам. Результаты, как говорится, налицо. Почему же, например, во Франции дела намного лучше? Моё мнение таково.
1) Во Франции культура языка (языков) - дело всех французов. Тамошние филологи не есть полузакрытая каста, что мы имеем в России. В стране существуют различные общественные организации по изучению,
...
Читати далі »
|
Це мій сьогоднішній пост на сайті VGDДумаю, лирическое отступление об этом имени будет неполным без упоминания "житья-бытья" его на Украине - ведь именно в этой части изначальной, старой или Малой Руси эллинизированное в "Іоанн" древнееврейское "Ієгоганан(Ієхоханан)" обрело в устах простого народа знакомую и родную многим славянам, православным форму "Іван". Как и в России (не только у русских, но и у крещённых инородцев - чувашей, коми, карелов, марийцев, мордвы, удмуртов, татар-кряшенов, нагайбаков, вепсов, якутов, малых народов Севера и Сибири), так и у литвинов-белорусов, украинцев это имя и многочисленные его национальные деривативы было самым распространённым вплоть до 1920-х годов. Правда, согласно разным источникам среди русинов-украинцев оно не превышало пятой части от всех мужских имён. Именно здесь, как нигде, от него было образовано множество форм, многие из которых, по сути, стали самостоятельными именами. Вот только часть ... Читати далі »
Переглядів: 516 |
|
Дата: 04.07.2013
|