Коли перебирав архів покійного професора В.А. Василенка, мого земляка, переді мною пройшла ціла валка тих "людей з народу", від кого протягом другої половини минулого століття було записано силу-силенну казок, пісень, приказок тощо. У всіх свої долі, проблеми, характери, але їх об'єднує не тільки світла пам'ять, любов до рідної народної творчості та гарні здатності до спілкування й оповідання, а, на жаль, і занедбаність та байдужість з боку тих, хто мав би піклуватися долями їхніми. Насамперед, йдеться про державу.Що ті вчені, що з них взяти - добре, що приїхали, знайшли ключик до людської душі та записали, а тим врятували від забуття безцінні скарби. І поїхали собі геть опрацьовувати польові записи. А от як на мій розсуд повинно бути далі. Якщо виявлено непересічного носія фольклорної та етнографічної інформації, потрібно було б поставити його на державний облік, а держава далі б турбувалася його життям-буттям. Особливо ж, ко ... Читати далі »

Від сьогодні закликаю вельмишановне панство підтримати мене ось у чому.Оскільки мій сайт лінгво-антропонімний, то якось недоречно було б тут широко використовувати оці досі незрозумілі для мене, консервативного, нікнейми. Сприймаю їх як бандитські прізвиська або якісь інопланетні погоняла з наукової (і ненаукової) фантастики. Почну з себе. Мене звуть Юрій Алмазов. Де живу, той, хто уважно читає, вже зрозумів. Алмас, Олмас - то й не зовсім ніки, а так мене навчали перед школою, щоб знав своє справжнє прізвище "на бомазі", бо до того я думав, що я Шило. Але у школі дізнався, що я, іще гірше, Алмазов. Та новина мене приголомшила, бо всі родичі мали нормальні "руські хвамилії", а один я, як якийсь байстрюк та інородець, був на -ов. Що таке "алмаз", дізнався вже потім, але це мене аж ніяк не потішило, а ще більше пригнобило. Друг-мадяр у армії, коли почув отаке моє ремствування, "мадяризував" мене до "Діамантеї". Отже, я прихильник звертання насамперед п ... Читати далі »

Десь років п'ятнадцать тому хлопець з сусіднього хутора, "свіжий" випусник філології КубДУ, розповів, як вони проходили діалектологічну практику в Староминському районі. Назаписувавши чималу купу слів, брали українсько-російський словник і перекладали. Хоча всі добре розуміли, що так не робиться, бо ж є слова, які на Кубані значать не те ж саме, що в українській літературній мові. Ну, що перше на ум приходить - цікавий, збіжжя, постать."Когда слов вообще не находили, то их не вносили в картотеку, т.е. попросту выбрасывали." А чому дивуватися, коли завідуюча кафедрою Т.Х.Каде на початку 1990-х сказала приблизно таке:"Мы не знаем хорошо, где на Кубани русские говоры, а где украинские. Нас, конечно, в первую очередь интересует диалект русский, а мы постоянно попадаем на украинский. В прошлом году послали студентов в Тимашёвский район, а там "балакают".Ну що ти тут скажеш? Добре, що хоч правду сказала. Ще "краще" поводяться фолькл ... Читати далі »